|
Я гадав, ця брехня не така і важка.
Я мовчав, хоч би як не боліла душа.
Я хотів і боявся як звір і дитя.
Я чекав, чи мине воно, та минув я.
Заздрість душить,
Тисне горло
Мертва хватка.
Я не почну вже
Усе спочатку.
Плине час
Все менше лишає мені ця журба надії на мрі
В котрий раз я знов обіцяю собі, що жити зволію
Заздрість душить,
Тисне горло
Мертва хватка.
Я не почну вже все спочатку
Я гадав, я мовчав, я хотів і боявся.
Я вважав, що я є те, чим я уявлявся.
Я на мить уявив, що не помилявся, не помилявся.
Після такої зливи сусідські діти висипа́ли на вулицю —
зі старих штахетів і плівки нашвидкуру́ч майстрували кораблики.
Хоча іноді ті й застрягали в каналах і товклися, мов равлики,
стрімголов неслась гонка дорогою вниз й розважала околицю.
Із калюжі в калюжу перетікав цілий світ у дитячій уяві,
І часом кораблем слугували навіть сірник або цівка слини.
Та чомусь сварливим і заздрісним був сісудський дід злий,
він здавався єдиним, кому у цей час не подобались ями.
Але радість дитяча минула, за неї заплачено дорого,
і за тим з‘явилась на вулиці техніка раптом —
запрацювали грейдери і зрівняли поверхню трактори.
Кораблем після зливи дитинство стекло вниз дорогою.
Діти виросли і дощ пересиджують вдома
кораблі борознять якісь інші свої водойми.
Плине час. Все менше лишає мені ця журба надії на мрії.
В котрий раз я знов обіцяю собі, що жити зволію.
В котрий раз обіцяю собі
В котрий раз обіцяю, що жити зволію, зволію.
|